Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Вернигоренко Ольга Сергіївна

Реорганізація Інституту суспільства

На підставі рішення засідання Вченої ради від 26 травня 2016 року

структурний підрозділ трансформується шляхом поділу на:

 

Вернигоренко Ольга Сергіївна

Студентка спеціальності "Історія" Інституту суспільства.
Літературну діяльність розпочала ще у 12 років.
З 15-ти років відвідувала гурток юних шанувальників художнього слова "Горислово"
Будинку дитячої та юнацької творчості м. Бровари.

Серце, серце

Похилився туман над рікою
Їй цілунком торкнувсь до чола...
Серце, серце, коли ще такою
Я щасливою в волю була?

Щоб хотілося бігти щосили
Вдаль босоніж по чистій росі,
Щоб душею злітати, а тілом –
У земній поринати красі.

Чи полегшено йти, щоби слухать
Тишу житню до забуття,
А спинившись, набрати у груди
Теплий присмак простого життя.

Чи на мить від усього сховатись
В волошковій чудній ворожбі...
Серце, серце, все ж як небагато
Для натхнення потрібно тобі.

Андріївський узвіз

Вітер барвами зазолотиться
І, тривоги всі скинувши з пліч,
Зодягне в пишні шати столицю,
Вже укотре за сотні сторіч.

Буде вересень гратися в місті
Літом бабиним, як немовля.
І щемлива вуаль падолисту
Проводжатиме в даль журавля.

Ми ж Андріївським йтимем узвозом
В спогляданні булгаківських див,
А назустріч нам бігтиме осінь
Животоками теплих вітрів.

Вернісажем яскравим розквітне –
Душу вулиця заполонить...
Ти вбиратимеш серцем привітним
Кожну тиху і радісну мить.

Промайне ясним сонцем в горішні
Строгий погляд Святого Творця...
Ти всміхнешся задумливим віршем
– Тобі усмішка так до лиця!

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.83 (3 Votes) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (2 Votes)

Розкажу тобі

Я до тебе прийду на світанні
Світлим променем із небуття.
Коли зірка погасне остання,
Розповім про свої почуття.

Розкажу, як сумними ночами
В місяченька просила порад,
Безсердечно, натомість, мовчав він,
Бив лиш тишею, начебто кат.

Розкажу, як старалась не впасти
Сизим каменем з мрійних небес,
Як боялася втратити щастя –
Навіки залишити тебе.

Все тобі розповім на світанні,
Бо не зможу чекати життя...
Бо душа перетліє в мовчанні,
Спопеліють усі почуття.

Соната морського оркестру

Коли з неба спустилася тиша
І холодна розсипалась мла,
Заіскрилася згадка віршем,
Відголосками нот розцвіла…

І далеко шуміло десь море,
А здавалось – звучав саксофон,
Переливами радості й горя,
У півголосу, чи у півтон.

Дощ вистукував безперестанно,
Дощ симфонію щастю вершив,
А здавалось, що фортепіано
До самої торкалось душі.

Бігав вітер понад узбережжям,
І мовчанням дзвеніла даль,
А здавалось, що необережно
Сонну тишу тривожив скрипаль.

Ген соната морського оркестру
У незвідану безвість пливла…
Згадка віршем сумним воскресла,
Відголосками нот розцвіла…

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.50 (1 Vote) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 2.75 (2 Votes)

***

Бігли вдаль по проїжджій бруківці
Теплі краплі брудного дощу.
Сірий день листопадово вицвів,
Гамір вуличний тихо ущух.

Одиноко брели перехожі,
З парасолями кольору дня.
У проблемах і помислах схожих
Їх єднала сумна метушня...

А хотілося просто натхнення –
Хай у холоді, вітрі, воді...
Я листком запізнілим зеленим
Сонцесяйно всміхнулась тобі.

Грішна весна

Я чую музику дощу –
Дзвінкі краплини б’ють невтомно
Об помарніле скло віконне –
Весна це плаче, я ж мовчу...

У чому ж винна, що страждає
Вона вітрами самоти?
Хоч зараз треба їй цвісти
Теплом, любов’ю, пишним гаєм.

Я б помогла весні цій грішній,
Щоб біль їй серце не з'їдав,
Коли б сама була свята,
Та я людина – і не більше.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 3.17 (3 Votes) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 2.00 (3 Votes)

Народження дня

Ще холодом пахло в повітрі,
Ще ранок ледь-ледь прокидавсь,
Та ліс – мовчазний і привітний
Вже сонно всміхався до нас.

В калюжі, де небо розлите,
Несміло ступала весна,
Несла у руках першоцвіти
І в кожнім цвіла таїна.

Наївними стуками дятел
Березову тишу пройняв.
По темному листю строкате
Стрибало кудись жабеня.

Над річкою бавився вітер
І хвилі кудись підганяв…
Чи сон, чи народження світу
В долонях квітневого дня?..

Погаслі барви

Літні барви серпнево погасли
Сухоцвітами змучених трав.
Літні ночі, позичені в щастя,
Вітер росами порозкидав.

Опустилося небо рожеве
І вустами торкнулось землі.
Обійнявши тополі душею,
До тепла піднялись журавлі.

Над полями протяжливе соло
Проквилила осіння печаль.
Потягнувся пронизливий холод
Посірілою пусткою вдаль.

І світанки серпнево погасли,
Колисаючи зоряну вись.
Літні ночі, позичені в щастя,
Волошково навік відцвілись.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 2.75 (4 Votes) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)

Я - жінка

Я втомилася сильною бути,
Проти вітру летіти у сніг,
Оминати людські пересуди
Крізь гірську нескінченність доріг.

І казати усім, що я можу
Бути темним покликанням злив,
Чи стрічати весну непогожу
Сонцесяйним теплом вечорів.

Буть поетом буденної прози,
Позитивом мінорних пісень,
Усміхатись тоді, коли сльози
Не дають розпрямити легень.

Ні спокою не мать, ні спочинку,
Засинати вночі на книжках…
А я – жінка, я просто жінка –
В міру сильна, в півміри слабка!

Запрошення

Сипле день весняною порошею
На поля березневі, безсилі.
Я тобі надсилаю запрошення
На своє довгождане весілля.

І несуть над ранковою мрякою
Лист блакитний малі журавлята,
Де душею написано «Дякую»,
Що не вчив, як потрібно кохати.

За світанки, що їх не зустріли ми,
Під переспіви зоряних віршів.
Що колись, опустившися силами,
На розпутті мене ти залишив.

Що печальними сірими фарбами
Запроторив дорогу до серця,
Показав чого в дійсності варті ми
З протилежного боку люстерця.

Що з тобою була тільки зливою,
Снігопадом сумним і холодним,
І вважала, що бути щасливою
В двадцять першім столітті не модно.

Що в життя не просила пробачення,
Як у часу спокою і ліків,
Так тобі до безмежжя удячна я,
Що не кличу своїм чоловіком.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (3 Votes) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (2 Votes)

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Вернигоренко Ольга Сергіївна