Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Острошенко Людмила Віталіївна

Реорганізація Інституту суспільства

На підставі рішення засідання Вченої ради від 26 травня 2016 року

структурний підрозділ трансформується шляхом поділу на:

 

Острошенко Людмила Віталіївна

168049

Студентка спеціальності "Менеджмент" Інституту суспільства.
«Той, хто створює музику, пише вірші або знімає кіно є слугою мистецтва.
Але наскільки б прекрасною не була музика, якими глибокими не були б вірші і яким видовищним
не було б кіно, він ніколи не стане його володарем».

Чиста й невинна краплинка роси
тихо собі спочивала,
землею покликана у собі нести
щирість оту,що людьми затінялась.
Велика й прозора дивилась на всіх
знизу доверху та й брав її сміх.
Сміялась з людей, з їх проступків великих,
з їхніх гріхів, сльозами омитих.
Вона дивувалась: як же на світі
душі в людей, мов зів’ялії квіти.
Вийде сонце, пригріє, про неї забудуть,
та нічого-вона лиш роса,
але душі в людей вже ніколи не будуть
чисті, прозорі, мов тая сльоза!


Прозрачное небо так далеко
и манит к себе навсегда.
Коснутся так хочется нежно рукой
и счастлива буду тогда.

И манит к себе та небесная высь,
но крылья, увы, у меня...
А внутренний голос шепчет: коснись!
Коснись, если хочешь, я жду ведь тебя!

Пролети над землею, над морем сквозь сон,
забудь все земные тревоги.
Обещаю тебе, я буду с тобой,
подожди только жизнь, подожди лишь немного!
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 2.75 (2 Votes) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 2.50 (2 Votes)

Яскрава зірка в небі сяла,
а на землі вертеп ходив.
Газдиня двері відчиняла,
як Новий Рік у дім ступив.

А в хаті стіл багатий гнеться,
і вся родина за столом,
а під вікном омела в'ється
та співають всі разом.

А в кутку горить ялинка.
Цукерки, іграшки на ній,
і наверху блищить сніжинка,
що залишив сніговій.

Я щастя іншого не мала,
як світ мій посмішку носив,
а десь на небі зірка сяла,
а по землі вертеп ходив.


Когда все звезды на небе потухнут
и птицы не будут летать,
Когда деревья на землю все рухнут
и люди не будут мечтать.
Когда солнце сиять перестанет
и луна вдруг с небес упадет,
Когда солнечный день никогда не настанет
и никто никого никогда не найдет.
Когда синее море волноваться не будет
И белые чайки навсегда замолчат,
то и сердце мое тебя может, забудет,
но тогда и оно уж не будет стучать.

4118615_large

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.50 (1 Vote) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Острошенко Людмила Віталіївна