Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Болдар Оксана

Реорганізація Інституту суспільства

На підставі рішення засідання Вченої ради від 26 травня 2016 року структурний підрозділ трансформується шляхом поділу на:

 

Болдар Оксана

lioi8 Студентка І курсу спеціальності «Історія», родом з Луганська.

Творче кредо: "Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - маючи, щоб не довелося потім гірко любити - втративши". (Вячеслав Чорновіл)

***

Куди поділа я свої думки веселі?
Куди вони від мене утікли?
На крилах гордих ті лелеки чорні,
Давно вже їх від мене унесли.
І я меланхолійна і сумна,
Шукаю відповіді у душі,
В котрій війна триває вже багато років.
Страшнішої за ту війну нема,
І точно знаю, що не буде…
Куди поділа я свої думки веселі?
Куди вони від мене утікли?
На крилах гордих ті лелеки чорні,
Давно вже їх від мене унесли…

***
Рабів до раю не пускають!
Ти лиш оце запам*ятай!
І як ступив на шлях життєвий,
То вже назад не повертай.
За вік свій довгий українці,
Рабами досить вже були.
А зараз ми в яромо не станем,
І часи рабства загули!
Свою свободу, свою волю,
Ми виборемо врешті-решт.
І разнесем її по полю,
Шевченківський, що бачив хрест.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.92 (6 Votes)
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.92 (6 Votes)

***
Життя все змінить, як накаже доля,
Комусь важлива власна воля,
А стане він по тім за кусень хліба рабувати...
Якби ж то тільки знати,
Тільки розуміть,
Що саме доля змінить,
Що б до нього не звикать,
До серця тих людей не пригортать,
За ними гірко так не сумувати,
Очима в натовпі їх не шукати...
Якби ж то тільки знать...

 

***

Поема «Мавка»

Мене залишили у лісі померати,
У глухій чащі, там де відшукати,
напевно б вовки, навіть, не змогли.
Я плакала, стогнала, та кричала,
Молилася, та долю проклинала,
Аж поки тихим сном не задрімала
на рихлій, та холодній ще землі…
На ранок я себе вже не пізнала,
Мене лісна краса зачарувала…
Я встала і пішла з тієї чащі,
Шукати собі друзів серед хащів.

Так вийшла я до річки, подивилась:
Одна дівчина плакала, журилась,
А інша посміхалась, на вербі гойдалась.
Я підійшла до них та привіталась:
«Агов, дівчата, хто ви є такі?»
«Ти що, хіба не пізнаєш? Русалки ми лихі,
чортиці водяні, ти чи не знаєш, Мавко?»
«Я Мавка? Та про що це ви? То сплутали напевне…
Мене кати учора в лісі залишили померати, тому я тут…»
«Усе це знаєм ми, нам сестри вчора твої говорили,
вони все бачили, й тебе перетвори на Мавку,
Бо в лісі ти померла, тут серденько твоє завмерло,
Тож йди до них, бо зачекались вже вони!»

Пішла я далі лісом тихим,
Аж раптом, як налетів вітер,
заколихав дерева, трави, квіти,
Та викликав моїх сестер...
Вони мене сприйняли дуже тепло:
Квітчали, обіймали і так легко, так гарно заспівали…

Отак, я стала Мавкою лісною,
Тепер серед дерев я стою,
А як побачу, що іде хлопак,
Підходжу, прошу гребінець,
Як має – буде жити,
А як не має, то йому кінець!
Борцям-повстанцям я завжди допомогаю,
Дорогу вірную їм простилаю,
А ворогам і хибним людям заважаю, та плутаю сліди…
Ти як побачиш мене в лісі, то не бійся,
Як добре ти людина, то не трону,
А як лиха та зла, то стережися!
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.92 (6 Votes)
 


 

55568fa9b36c

Отак я мавкувала вже три літа.
У полі із братами я збирала жито,
Сушила трави, заплетала квіти
в волосся чорне, наче страшні ніч.
Та сталося в житті моєму, одна чарівна,
незвичайна річ.
Одного дня зашепотіли трави,
Прибігли сестроньки мої русяві,
Брати з полів поприлітали.
Усі вони когось чекали.
«Та що таке, брати?» -
питалась я.
«Арей іде….»
«Арей? А хто то є?»
« То Бог великий, покровитель наш! Ти що дурна?»
«Бог-покровитель? Оце так новина!»
Уся юрба зібралась біля річки, прибило темну хвилю до потічку,
Русалоньки повиринали: «Де Арей?».
Він вийшов з лісу, тонкий, статний.
Тримав свій меч в руках придатний.
А сам чорнявий, гордий, вічно молодий.
Усі створіння нишком попритихли,
Здається й вітри навіть зникли.
Усе живе, було, позавмирало,
І тихо-тихо раптом стало…

Почав Арей свою промову,
Казав про чоловічу змову,
Про бунт проти Богів…
А я не слухала, я просто закохалась,
Й повітря дивним чином наповнялось
усим цим мерехтливим почуттям.
Та що зробити можу я з Ареєм?
У нього Мавок та Русалок черги…
Лише ходить за ним я вічно буду,
Й минуле все життя своє забуду.

Опісля промови своєї,
Він сів на камінюку, й до Арея почали сходитися всі істоти,
просити щастя, й дброї-доброти.
Настала черга і моя.
Я підійшла, схилилась, склала руки:
«Арею, Бог великий, я не прошу щастя, прошу муки.
Дозволь мені лиш всюди за тобой ходити, тебе завжди лілеїти , любити.
Оце і все, що хочу попросити».

Отак, почав Арей мене з собою у походи брати,
Навчив долати ворогів, а ще навчив мене кохати,
Так сильно, як не можна уявить…
Колись спитав мене Великий:
«Чи ти будеш си моєй?»
«Ну звісно, так, коханий, милий,
У нас з тобою ціла вічність, мій Арей!»

 
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 4.92 (6 Votes)

 

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Діяльність Наші проекти Поетичний альманах Болдар Оксана